Архитектура

Садиба обителі простягнулася з північного заходу на південний схід, уздовж північно-східного схилу Замкової гори. На поперечної осі монастиря розташовані його головні будівлі: в порядку з північного сходу на південний захід, це — св. врата з 4-ярусною дзвіницею над ними, Вознесенський собор (в самому серці обителі), тепла Миколо-Тихвінська церква. На захід від останньої, у підошви крутого лісистого схилу гори — Воскресенська церква, в південно-східній половині монастиря — храм Казанської ікони Пресвятої Богородиці. На південний схід від Вознесенського собору — 1-поверховий ігуменський корпус. Інші споруди обителі — 2-поверхові корпуси келій. Кам’яне будівництво в обителі почалося на стику XVII-XVIII стт. із споруди частини нинішньої Миколо-Тихвінської церкви, а незабаром був зведений Вознесенський собор. Коли 9 липня 1811 р. Поділ вигорів вщент, монастир втратив дерев’яні будівлі, кам’яні сильно постраждали, при цьому задихнулося багато насельниць, які сховалися у Вознесенському соборі (за різними джерелами: 23, понад 30, 40). Відбудовувалась обитель переважно в камені.
■ У 1740-1741 рр. над Св. вратами обителі звели дзвіницю (архівна справа 1744 р. згадує її як «дзвіницю муровану», але ряд істориків стверджують, що кам’яним був лише нижній ярус, а 2 верхніх були дерев’яними). Після пожежі 1811 р. дзвіницю перебудував (за одними даними — знову звів на старих фундаментах, по іншим — замінив згорілі дерев’яні яруси кам’яними) в стилі класицизму зодчий Андрій Меленський (в літературі вказані різні дати: 1817-1818, 1821).
■ Станом на 1682 р. обитель мала 2 дерев’яні церкви — св. мч. Флора і св. мч. Лавра. На плані Києва 1695 р. показаний один дерев’яний храм, що згорів при міській пожежі 1718 р. (архівні дані 1759 р. вказують, що він мав прибудови Вознесіння Господнього і св. Анни). У 1722-1732 рр. на місці згорілої церкви вибудуваний кам’яний 3-главий Вознесенський собор в стилі українського бароко. У 1777 р. в правому боковому вівтарі храму влаштували престол на честь Собору Пресвятої Богородиці. Між 1772-1780 рр. — ще 2 престоли на хорах: правий — Всіх святих, лівий — Охтирської ікони Пресвятої Богородиці. У 1780 р. храм був розписаний, в 1805 р. розпис поновили. Після пожежі на Подолі 1811 р., у 1818 р. — стіни інтер’єру пофарбували світло-сірою фарбою. потім в 1865 і 1904-1906 рр. розпис знову поновлять. У розписах храму видно повтори відомих композицій XVII і XIX ст .: приклад 1-го — алегорія «Блаженні лагідні» по гравюрі з Біблії Вайгеля (Аугсбург, 1695), 2-го — «Хрещення Господнє» по роботі Михайла Нестерова з Свято-Володимирського собору в Києві (1882-1896). У 1980-х рр. в соборі встановлено новий дерев’яний іконостас: він виконаний на підставі фотографії втраченого барочного іконостасу XVIII ст.
■ У південної стіни храму на стику ХХ-XХI ст. відтворено надгробок ігумені Євпраксії, яка керувала монастирем в 1898-1919 рр. У XIX ст. поблизу західних кутів собору стояли 2 дерев’яних альтанки з джерелами: сьогодні на місці південної з них вода витікає з невеликої кам’яної пірамідки. foto-1636Приємно звернути увагу на 1-поверховий кам’яний будиночок ігумені на південний схід від собору: залишений нам з 1821 р. зодчим Андрієм Меленським як цікавий зразок малого житлового будинку в стилі класицизму, він помітний по заокругленим портикам з колонами на бічних крильцях. У тому ж сенсі примітний «11-й корпус» (1822-1832) на південь від собору: звернений до храму кут будівлі закруглений і прикрашений колонадою з балконом.
■ Крім згорілої в 1718 р. дерев’яної церкви, перед пожежею обитель мала (згідно з архівними даними 1759 р.) кам’яний трапезний храм св. ап. Іоанна Богослова (з верхнім боковим вівтарем св. Блгв. Князя Олександра Невського). Нині це — Миколо-Тихвінська церква, найстаріша кам’яна будівля монастиря. У 1758-1759 рр. храм відремонтувала черниця Нектарія (Долгорукова), після чого на хорах був влаштований вівтар свв. мчч. Флора і Лавра (1759). Після пожежі 1811 р. храм відремонтували: в 1812 р. надбудували 2-й поверх, а в нижньому був освячений боковий вівтар свв. мчч. Флора і Лавра, в 1818-1819 рр. на 2-му поверсі влаштували приділ Тихвінської ікони Божої Матері. У 1843 р. нижній престол перенесли до Казанського храму (див. нижче), а в 1857 р. на його місці був освячений престол на честь свт. Миколи Мірлікійського. Виконана в стилі українського бароко, Свято-Миколо-Тихвінська церква самобутня за своїм плануванням: трапезна палата примикає до храму з північного заходу. На північно-східній стіні критої паперті, що примикає з півdsc_3056денного сходу до вівтаря, у 2-й пол. ХХ ст. виконана розпис «Моління прп. Серафима Саровського на камені »(в 1990-х рр. трохи змінена при поновленнях). У наслідок малих розмірів церкви, регулярні богослужіння в ній не відбуваються, і для паломницького відвідування вона недоступна. У південної стіни храму знаходиться могила єпископа Феодора (Власова) — ієрарха, таємно посвяченого в сан в зв’язку з початком гонінь на Церкву і спочившаго в 1924 р.
■ Кам’яний храм Воскресіння Христового, виконаний у вигляді ротонди з пов’язаними на північному заході і південному сході прямокутними в плані прибудовами, зведений в 1821-1824 рр. в стилі класицизму архітектором Андрієм Меленським — замість згорілої в 1811 р. дерев’яної однойменної церкви, яку в 1757 р. спорудила при своїй келії черниця Нектарія (Долгорукова), «дабы… по всегдашней почти по летам ее и слабости здоровья болезни, не довелось ей когда через болезнь Божественного церковного пения и чтения лишатися». Поблизу східного фасаду храму стоїть засклена металева каплиця над старим надгробком прп. Олени (Бехтєєвої, † 1834).
kazanskaya-cerkov_1978 Храм Казанської ікони Божої Матері 1841-1844 рр. споруджений за проектом архітектора Павла Спарро у вигляді базиліки з обробкою фасадів у псевдоруськом стилі для зимових служб, в зв’язку з ростом числа черниць і тіснотою Миколо-Тихвінської церкви. Південна прибудова Казанського храму була освяченана честь свв. мчч. Флорimg_2697а і Лавра, північна — св. ап. Іоанна Богослова. У 1870 р. храм розписали. У 1881 р. у його стін була похована ігуменя Парфенія (Адабаш). Надгробки видатних киян, похованих при церкві, не збереглися. З 1923 р. храм значився парафіяльним, в 1934 р. був закритий, переданий фабриці дитячого одягу і перероблений в фабричний корпус шляхом знесення купола і надбудови стін. У 1990-х рр. його повернули монастирю, і він  знову був перетворений на свій дореволюційний вигляд зовні. (Роботи по відтворенню його вигляду всередині ще тривають).
■ У 1758 р. черниця Нектарія (Долгорукова) обвела монастир з 3-х сторін (північного заходу, північного сходу, південного сходу) кам’яною огорожею, яку заново відбудували в 1819-1820 рр. У 1819 р. обителі був переданий панівний над нею схил Замкової гори, а в 1835 р. і сама вершина — для пристрою кладовища з церквою. У 1844-1845 і 1848-1850 рр. була по частинах збудована кам’яна огорожа на Замковій горі: по контуру вона нагадувала букву «П», «ніжки» якої знаходилися на крутому північно-східному схилі, а «поличка» — на південно-західному краю плато (від цієї стіни залишилися фрагменти руїн) . У 1854-1857 рр. на плато звели кам’яний храм Св. Трійці (закритий в 1927 і знесений у 1938). У 1858-1859 рр. на гору провели зручну дорогу-серпантин (яка після знищення цвинтарної церкви прийшла в запустіння). У 1920 р. на горі був похований відомий церковний історик Степан Голубєв, в 1921 р. — його колега Микола Петров. Сьогодні Замкова гора частково покрита лісом (з північного боку). У XIV-XVII ст. гору вінчав дерев’яний замок (звідси її назва), який виконував роль цитаделі Києва під управлінням Литви і Польщі. На 1552 року в замку було 3 православних і один католицький храм. Останнім польським воєводою, що мешкали в замку, став православний вельможа Адам Кисіль, в пам’ять про якого гора набула назву Кисельовки.