Святі

В сер. XVIII ст. у Флорівському монастирі почала свій чернечий шлях прп. Олександра Дівеєвська († 1789), в миру Агафія Семенівна Мельгунова — засновниця Серафимо-Дівеєвського жіночого монастиря в Росії. Родом з нижегородських дворян, рано овдовіла рязанська поміщиця Агафія приїхала з 3-річну дочкою до Києва, де прийняла таємний постриг і удостоїлася видіння Пресвятої Богородиці, Яка веліла Мельгуновій йти мандрувати на північ Росії і на зазначеному Богом місці заснувати «4-й уділ» ( після Грузії, Афона, Києва) Божої Матері. Таким місцем стало с. Дівеєво, де прп. Олександра заснувала жіночу обитель, взяту пізніше під опіку прп. Серафима Саровського — ченцем сусідній Саровської пустелі. 

У 1-й пол. XIX ст. в монастирі закінчила свій земний шлях прп. Олена Києво-Флорівська, в миру Катерина Олексіївна Бехтєєва. Вона народилася в 1756 р. в знатній сім’ї у м. Задонську. Другом Бехтєєвих був свт. Тихон Задонський († 1783), спілкування з яким вплинуло на бажання юної Катерини обрати чернецтво. У 1774 р. дівчина таємно пішла в Воронезький жіночий монастир. Генерал Олексій Бехтєєв зумів відшукати дочку, але, послухавши словам ігумені, яку юна подвижниця попросила про заступництво, — пробачив Катерину і прийняв її вибір. Коли роздавали речі покійного свт. Тихона, за заповітом, біднякам, черниці Олені (при її старанних молитвах) дісталася труна, не використана при похованні владики (приготована самим архіпастирем, віна не вмістила його тіло в повному архієрейському prp-elena-florovskaya-mirotoch-1облаченні). Бачачи особливе благочестя м. Олени, до неї за порадами про духовне життя почали звертатися миряни. Це викликало заздрість ігумені, і вона, звела наклеп на м. Олену, та домоглася вигнання її з монастиря. Зміцнюючи подвижницю, їй явився уві сні свт. Тихон і обіцяв: «Я тебе за твою втрату винагороджу втіхою, якої не чекаєш». Щоб підтримати невинну діву, разом з нею покинула обитель близька їй черниця Євгенія. Духовні сестри зняли житло під Києвом, і щодня відвідували Києво-Печерську Лавру. Коли закінчився передбачений законом термін вигнання за уявні провини, сестри придбали келію у Флорівській обителі, але лаврський старець Михайло не благословив поселятися там, сказавши, що ця келія незручна. Пожежа Подолу 1811 р. знищила цю келію і підтвердила пророцтво старця. Через чутки, що монастир відновлюватися не буде, сестри пішли до Воронежа, але, отримавши звістки про відновлення обителі і запрошення в неї, повернулися до Києва і привезли з собою труну свт. Тихона. З плином часу нова келія сестер згоріла, і їм знову довелося зняти житло за містом. Одного разу в Лаврі м. Олену зустрів знайомий їй знатний мешканець Воронежа. Він умовив Київського митрополита Серапіона допомогти двом черницям отримати нову келію в монастирі. Але прямим виконавцем прохання став вже наступник prp-elena-florovskaya-s-fl-i-lavr-1владики Серапіона — митрополит Євгеній (Болховітінов), далекий родич м. Олени. Так закінчилися багаторічні випробування — наклеп, поневіряння, злидні, голод, життя вдалині від бажаних обителей, — все, що подвижниця зазнала зі смиренням і вірою. У 1834 р. прп. Олена почила. Згідно із заповітом, її поховали у гробі св. Тихона. Цей цікавий факт був зазначений в епітафії на надгробній плиті. У 1890 р. зі слів Флорівської стариці-черниці Євгенії Ткачової було складено і видано життєпис прп. Олени (недавно опубліковані і додаткові дані про подвижницю). У 1913 р. над могилою прп. Олени встановили засклений покров. Пам’ять подвижниці шанувалася служінням замовних панахид. На стику 80-90-х рр. ХХ ст. всередині покрова була встановлена ​​ікона прп. Олени письма Олексія Суровикина. У 2009 р. мощі прп. Олени знайдені і перенесені у Вознесенський собор монастиря. 9 липня 2009 р. Свящ. Синод УПЦ прийняв рішення про канонізацію прп. Олени 17 серпня, того ж року мощі подвижниці були знайдені і перенесені у Вознесенський собор монастиря. 8 жовтня відбулося її урочисте прославлення у лику святих.

Святині

У числі святинь обителі — списки ікон Божої Матері «Казанської», «Тихвінської», «Скоропослушниці», «Рудненської»img_3359 (оригінал 2-й пол. XVII ст. був, згідно з «Літопису Самуїла Величко», принесений 1690 р священиком Васильом з с. Рудні на Чернігівщині в Печерський Вознесенський монастир, пізніше — став надбанням Флорівської обителі, з радянського часу його доля невідома), ікони з частками мощей св. великомучениці Варвари, св. вмч. Георгія Побідоносця, св. мч. Лавра, свт. Миколи Мірлікійського, свт. Феодосія Чернігівського, прп. Іова Почаївського, прп. Олександри Дивеєвської, мощі прп. Олени (Бехтєєвої), вишита ікона прп. Серафима Саровського роботи ігумені Флавії (Тищенко), яка керувала монастирем в 1941-1956 рр. (Мистецтво художнього шиття принесено до Флорівської обителі черницями скасованого Печерського Вознесенського монастиря на поч. XVIII ст.).